Меморіал

Народився Микола Волосожар 18 грудня 1989 року в селі Попівка Маньківського району Черкаської області, де промайнули його дитячі та шкільні роки.

В одинадцятирічному віці Микола залишився без батька, тому подорослішав не за віком — став справжнім помічником для матусі та родини, допомагав їм у всьому.

«Наш Коля, так ми усі його називали, він як ниточкою об’єднував стількох різних людей, рідних, друзів, знайомих, різних по статусу, тих хто живуть у різних місцях країни… Він був добрим, щирим, товариським, одночасно принциповим, жив по совісті і честі, завжди казав, немає слова “не можу”, є “не хочу”, завжди відгукувався коли комусь із близьких потрібна була допомога. Його любили і поважали усі навколо, усі знали, якщо Коля насварив, то значить було за що, і похвалив так само."- згадують близькі.

Він умів поводитися зі зброєю, неймовірно любив риболовлю — любов до якої прищепив йому ще тато. Любив і цінував свою сім'ю, дружину, синів Юрія і Дмитра, матусю і сестер.

ОСВІТА

•⁠ ⁠У 2004 році закінчив школу.
•⁠ ⁠У 2008 році закінчив професійно-технічне училище №31 смт Буки Маньківського району Черкаської області за спеціальністю «оператор комп'ютерного набору».
•⁠ ⁠З 2024 року і до дня загибелі навчався в Центральноукраїнському національному технічному університеті за спеціальністю «Автомобільний транспорт», був студентом кафедри експлуатації та ремонту машин.

СІМ’Я

Після строкової служби Микола зустрів свою половинку — молоду красуню Ольгу. У 2010 році вони ступили на весільний рушник.
У 2012 році в подружжя народився синочок Юрчик — найбільша радість та гордість молодого батька.
Здавалося, життя складалося щасливо: дім, родина, дитина, робота. Та коли почалася повномасштабна війна, доля сім’ї змінилася назавжди. Попри всі труднощі, у березні 2025 року в родині народився другий синочок — Дмитрик, який став промінчиком світла і надії для батьків серед воєнної бурі.

ПРАЦЯ В ЦИВІЛЬНОМУ ЖИТТІ

Працював на різних посадах: охоронцем, водієм, на будівництві. Не боявся вчитися новому, щоб забезпечити сім'ю.
З 2019 року був завідувачем складу ТОВ “Інжбетон”.
Після початку повномасштабного вторгнення звільнився за власним бажанням і, маючи досвід військової служби, вирішив стати на захист Батьківщини.
У 2023 році був звільнений з військової служби у зв'язку зі станом здоров'я дружини.
З 2023 року працював на посаді начальника виробничої дільниці корпорації «ТАСКО».
У 2025 році вирішив повернутись на військову службу.

ВІЙСЬКОВА СЛУЖБА

У 2008–2009 роках був призваний на строкову службу у місті Житомир.

З перших днів повномасштабного вторгнення росії в Україну став на захист своєї Батьківщини. Спочатку був у територіальній обороні м. Києва, а після звільнення Київщини — з квітня 2022 року поїхав на Донеччину, захищати рідну землю від ворогів.

З 2022 по 2023 рік ніс службу у медичному пункті 37 окремого мотопіхотного батальйону 56 окремої мотопіхотної Маріупольської бригади, був водієм-санітаром. Служив у селах Нетайлове та Первомайське Покровського району Донецької області, у місті Гуляйполе Пологівського району Запорізької області, у селі Маркове та місті Часів Яр Бахмутського району Донецької області та на околицях.

Микола врятував життя більше сотні поранених бійців — вивозив побратимів із найважчих ситуацій, не боявся їхати туди, куди вже ніхто не їхав.

У червні 2025 року повернувся на військову службу, після успішного навчання став старшим бойовим медиком роти безпілотних авіаційних комплексів.

Коли у родині народився другий син, Микола певний час побув із дружиною та синами, але подумки завжди був з побратимами, хвилювався про те, хто їх врятує при потребі. Тому, не вагаючись, знову повернувся до побратимів. Воїн був щирим, товариським, відповідальним, витривалим і принциповим у справі захисту Батьківщини.

ЗАГИБЕЛЬ

Загинув 22 вересня 2025 року у селі Волохівка Чугуївського району Харківської області під час виконання завдань з оборони та відсічі збройної агресії російської федерації проти України.

НАГОРОДИ ТА ВІДЗНАКИ

За особисту мужність, виявлену у захисті державного суверенітету та територіальної цілісності України, самовіддане виконання військового обов’язку він неодноразово відзначався нагородами та відзнаками:
•⁠ ⁠медаль «Захисник України»;
•⁠ ⁠відзнака «Козацький хрест ІІІ ступеня»;
• відзнака «Командира 37 ОМПР»;
•⁠ ⁠медаль «Незламному захиснику України»;
•⁠ ⁠медаль «За військову службу Україні»;
•⁠ ⁠медаль «За оборону Бахмута»;
•⁠ ⁠нагрудний знак 56-ї бригади.

ПОХОВАННЯ

Похований на кладовищі села Софіївська Борщагівка Київської області.

ПАМ’ЯТЬ

Підступна війна забрала ще одного Героя — найкращого сина в матері, люблячого батька для дітей, коханого чоловіка для дружини, вірного захисника своєї країни. Світла пам’ять про Миколу Волосожара назавжди житиме в серцях рідних, друзів, побратимів і всіх, хто знав його як добру, щиру, мужню людину, яка завжди приходила на допомогу.

Його відданість, людяність і сила духу стали прикладом для багатьох. Низький уклін і безмежна вдячність матері, Меланії Пилипівні, за виховання такого сина, а також щирі співчуття усій родині.
Пам’ять про Миколу — це пам’ять про любов, обов’язок і жертовність, яку не зітре час. Вічна слава і шана Герою України.