Книга гостей

Вовчик, ти був і залишися справжнім Чоловіком з великою літери. Дякуємо тобі , що боронив нас. Трохи не доїхав до тебе… Пробач. Сумую, молюся , назавжди в серці… Вічна пам’ять. Царство Небесне. Героям Слава!

Непоправне горе прийшло в нашу шкільну родину не дивлячись на те, що школу ми закінчили більш ніж 40 років тому. Клята війна забрала ще одне життя, життя мого однокласника, друга, товариша Володі Спасьонова. Ми дружили, навчалися, мріяли… Завжди усміхнений, енергійний і готовий прийти на допомогу в будь-якій ситуації. Розумний, чесний, сміливий і принциповий. Любив спорт, захоплювався технікою, будував плани на майбутнє після закінчення навчання, мріяв про мирне та щасливе життя. Таким він залишиться у моїй пам’яті назавжди. Україна має знати своїх героїв, а світ –зло яке творить росія в Україні. Цього ні забути, ні вибачити не можна. Висловлюю свої щирі співчуття рідним і близьким Героя. Нехай Господь дає сили пережити це велике горе, Володі нехай Земля буде пухом.

Наш найрідніший, наш янгол-охоронець. ​Твоя любов завжди була для нас найбільшою опорою. З дитинства я пам’ятаю, як ми грали в схованки, і це були найщасливіші миті. Ти людина з неймовірно великим і терплячим серцем, яка ніколи не вміла довго ображатися та завжди знаходила правильні слова підтримки у найважчі хвилини. ​Ти створював для нас затишок і свято: твої традиційні святкові обіди, коли вся родина збиралася разом, назавжди залишаться найтеплішим спогадом. А коли з’явилася твоя онука, твоє серце розквітло по-новому. Ти віддавав їй усе своє тепло, турботу та щиру дитячу радість, душі в ній не чаючи. ​Дякуємо тобі за кожну усмішку, за кожну пораду, за подарунки й за безмежне любовне тепло. Ти віддав своє життя за нас і нашу країну, але для нас ти назавжди поруч — у наших серцях, спогадах та в кожному теплій сімейній зустрічі. ​Вічна пам'ять і шана тобі, наш любий Татусь та Дідусь!

Володимир прийшов на навчання до нас у третьому класі . Він був надзвичайно сором"язливим і стриманим. Саме його розсудливість допомогла швидко влитися у колектив. Мої дитячі спогади зберігають образ чорнявого хлопчика. Минали роки і наша дружба переростала у теплі, майже родинні стосунки. Бо усі ми, однокласники, дуже багато часу проводили разом. Співали пісень під гітару, слухали посеред ночі заборонений на той час " Голос Америки", рвали квіти у сусідів на городах, щоб подарувати їх вчителям на Останньому шкільному дзвонику. Володимир завжди спокійно посміхався і був у цьому вирі подій. Традиційно ми кожні п'ять років зустрічалися після закінчення школи. На цих заходах Вова кожній однокласниці дарував квітку. Приємно відчувати себе впевненою і потрібною людиною. Кожен із нас у колі однокласників відчував себе, як у родині. Ми щиро вболівали один за одного, співпереживати і раділи успіхам. За два місяці до трагедії Володимир зателефонував мені і ми майже годину розмовляли. Ділилися своїми враженнями, планами. Час швидко збіг, але ми знаходили спільні теми для обговорення. Так можуть говорити лише рідні брат і сестра. Його розсудливість, порядність і бажання служити народу України відчувалося у його кожному слові. Вічна пам'ять про нашого однокласника назавжди залишиться у наших серцях. Володимир для мене був найкращим другом і однокласником . Ми разом з ним виросли і разом ходили до школи . Він був завжди готовий простягнути руку допомоги і підстави своє плече при потребі . У класі він був відповідальним , чесним ,та справедливим . Для мене він був людиною з великої літери ! Царство небесне тобі друже , та світла пам'ять Герою !!! Ти назавжди в наших серцях .