Книга гостей

В дитинстві ми разом ходили на ставок, турніки, дискотеки. Колись ми розфарбувались і пішли відмічати хелоуін 😂 багато чого було в дитинстві, ми завжди знаходили пригоди, коли зустрічались в селі. У нас була своя компашка. «Доброе утро, кыця❤️ шо ты там, голова? Как ты коза? Кыця бабына, чем занята? Расскажи чет интересное. Сладких снов» - ці повідомлення супроводжували мене протягом дня, його фразочки, які дуже швидко перехоплюєш і сам не помічаєш як їх вживаєш. Руслан - та людина, кому можна розказати щось - страшне, смішне, сумне, різне. Але без страху, що тебе осудять і посміються. Поприкалуватись - так, це про Руслана, але після жартів, він зробить все, щоб підтримати і допомогти на відстані. Колись на одній з зустрічей до повномасштабного вторгнення, йому його друг Стас набивав татуювання вночі на Арома-каві, де він колись працював. І ми сміялись всю ніч, жартували, були щасливі в такі моменти. А його вітання на день народження «з днр» це щось😂 Мабуть, не було того, що він боявся. 24 лютого саме Руслан набрав мене по телефону найпершим. І майже все хвилювання пропало, бо його веселий голос в очікуванні двіжу, який він полюбляв, вселив трішки спокою. Про ситуації на війні він розповідав в смішному форматі, але якщо задуматись, то Руслан настільки сильний, що ніколи не жалівся, він все це витримував, повертався до нас, ще і міг нас тут заспокоювати, що все буде добре. Коли він був на Донбасі, я думала, що на ньому тримається фронт. Поки він захищає нас, нічого поганого не станеться і фронт далі не піде. Для мене він уособлював в собі всіх наших воїнів. Руслан - справжній мужній чоловік, зі своїми поглядами і принципами на це життя. Справедливий, моментами показує жорстокість, але це необхідно аби захистити себе та близьких. Він завжди підтримував мене в найважчі моменти, давав гарні поради. Його дуже не вистачає, його, його сміху, його жартів. Він особлива людина, я впевнена, що він змінив життя кожного з нас на краще. Багато чого навчив і цьому хочеться вчитись - його вміння брати від цього життя все, жити так як він хоче, не слухати нікого. Робити і діяти так як він вважає для себе за потрібне і краще. Він дуже багато мені порад дав щодо спілкування з людьми, як швидко прощатись, якщо тебе не цінують і вчив не боятись, бо «без боли не приходит опыт». Він повинен був повернутися з цієї війни і жити це життя в мирній країні, бо він майже і не бачив миру. Інколи мені здається і хочеться вірити, що він досі на Донбасі захищає нас і просто зараз не може відповісти на повідомлення і приїхати в гості. Але він обовʼязково це зробить.. Ми ще колись зустрінемось всі разом нашою компанією. Так, не в цьому житті. Але я вірю і тоді я обовʼязково розповім йому все, що він пропустив. Назавжди в моєму серці. Люблю ❤️

Руслан «Бон» Єльцов Так важко писати ці слова. Важко згадувати, бо біль втрати з часом не зникає. Кожен спогад світлий, наче це було вчора. Руся, Русік, Руслан, Патлатий, Лисий і врешті — БОН. Як тільки ми його не називали. Скільки всього ми разом пережили: дитинство, юність, жарти, підколи, іноді й бійки, але завжди — підтримка. Завжди. А тепер я сиджу десь у лісосмузі на Донеччині, майже вдома, і намагаюся стримати сльози. Згадую ту безтурботність, коли ми ще жили в селі… Тепер уже немає мого села. І вже немає Русіка, мого кращого друга. Хочу розповісти одну історію. Їх безліч, але ця чомусь найбільше врізалась у пам’ять. У мене тоді була «шаха» — ВАЗ 2106, 92 року. Ми зі Стасом вирішили поїхати в Маріуполь за Боном, він уже служив у морській піхоті. Дорога була далека, виїхали ще зранку, дістались десь за шість годин. Зустрілися з Русланом, погуляли містом і вирішили рушати назад у Костянтинівку. Грошей у нас майже не було, їсти хотілося, і Бон виніс якусь консерву — м’ясо, таке солоне, що словами не передати. Поїли, сіли в машину і вирушили. Ніч. За кермом — Руслан. Дорога, троє друзів і старенька «шаха», яка долала кілометри так, ніби то був марафон. Їдемо по Google Maps, і в якийсь момент нас заводить у хащі. Ліс, темрява, пів години нікого навколо, паливо на межі. Їдемо далі, задню не вмикаємо. Раптом просто перед нами з’являється військовий у броні зі зброєю. Зупинилися. — Хлопці, ви куди? Далі ж підари… — каже він. Ми сидимо, не розуміючи, як так виїхали. Поговорили, він підказав правильний шлях. І вже під ранок ми були вдома. Може, ця історія й не сповнена адреналіну чи пригод, але в ній головне інше: я і два моїх кращих друга — Руслан і Стас. Машина, нічна дорога і Бон за кермом… У перші дні війни Руслан подзвонив мені. Та розмова була дуже важлива: він надихнув мене, підтримав в моєму прагненні йти до війська. Він був для мене прикладом справжнього патріота, взірцем чоловіка. Він був моїм другом. Till Valhalla, друже… До зустрічі у Вальгаллі.

Іноді дізнаєшся про людину, коли її фізично вже немає з нами! Це дуже боляче. Руслан це саме те судження, коли кажуть: "Війна забирає найкращих!". Саме тому, я щаслива від того, що вже знаю цього Героя, хоча його і забрала війна. Це велика гордість бути частиною збереження пам'яті про таку ЛЮДИНУ! Раджу всім прийняти в цьому участь. Цей хлопець відкриє Вам нові горизонти, покаже Вам справжній, патріотичний Схід України, навчить Вас кайфувати від процесу боротьби!

Руслан з самого дитинства був незвичайним. Він народився лідером. Зазвичай батьки дітей виховують, а в нас вийшло навпаки – він виховував нас. З самого малечку він любив чистоту і просив це від інших. В садочку у нього було багато друзів і навіть там він вчив таких дітей, як і він, охайно застеляти ліжко, прибирати за собою. Таким він був і в школі. За ним йшли, на нього рівнялися. Хоч він і був найменшим з трьох дітей він їх захищав і нікому не давав образити

За ними йшли дуже багато хлопців. Коли побратими приїхали на поховання, розповідали, що Руслан – це така людина з великої Літери, що Україна втратила не просто воїна, вона втратила дуже багато чого. Тому що таких людей дуже мало. Чесний, справедливий, мужній. Він взяв у полон не одного окупанта і своїх ніколи не кидав. Хлопці розповідали, що потрапляли в жахливі ситуації, що навіть вже прощалися з життям, а він знаходив способи вивести всіх у безпечне місце

Не ми його виховували, а він нас