Книга гостей

💫 10 місяців без тебе, мій братику Віталіку… Десять місяців без тебе. Десять місяців болю, що не вщухає ні на мить. І досі важко повірити, що тебе немає поруч. Мені здається, що ось-ось ти подзвониш, прийдеш, посміхнешся, а потім знову приходить реальність — тиша і порожнеча. Я часто згадую наше дитинство — наше безтурботне, світле, щасливе дитинство. Як тьотя Іра привозила тебе в село, у Шишківці. Як ми з тобою проводили веселі дні, сміялися, гралися, придумували свої історії, як усе було просто і по-домашньому добре. Ці спогади — найтепліше, що залишилось. Вони — моє світло, яке я нестиму далі, бо так хочу, щоб про тебе знали, пам’ятали, говорили. Немає дня, щоб я не думала про тебе. Ти — в кожному моєму подиху, у кожному небі, у кожній молитві. Я дивлюся на твої фото й відео — і не можу без сліз. Болить, щемить, пече. Бо неможливо прийняти, що тебе більше немає. Але я обіцяю — твоє світло не згасне. Ти залишишся в моєму серці назавжди. Я говоритиму про тебе, пам’ятатиму кожну мить, кожен твій сміх, кожне слово. Ти — мій брат, мій Герой, моя частинка, що завжди зі мною. Віталіку , ти був і залишаєшся найкращим. І хоч життя вже ніколи не буде таким, як раніше, твоя любов, сила й доброта живуть у мені. Назавжди.