Меморіал

Віталій Словік народився 27 грудня 1994 року у Львові — місті, де кожна вулиця дихає історією, а любов до Батьківщини передається з молоком матері.
З дитинства він був уважним, доброзичливим і небайдужим хлопчиком. У 1999 році пішов до школи №27, яку закінчив у 2010 році. Учителі згадують його як здібного, старанного й щирого учня, який завжди приходив на допомогу іншим і ніколи не залишався осторонь. Він мав добре серце, живий розум і вмів дружити по-справжньому.

Після школи Віталій вступив до Технічного коледжу Національного університету «Львівська політехніка». Навчався там із 2010 по 2014 рік, а потім продовжив освіту заочно у тому ж університеті. Викладачі згадують його як цілеспрямованого, відповідального і наполегливого студента, який поєднував навчання з роботою — аби підтримати матір.

Він не боявся труднощів і завжди шукав шлях уперед. Працював арматурщиком у представництві фірми «Ельзамекс», а згодом вантажником на підприємстві «Хлібпром». Навіть у звичайній роботі Віталій вкладав старанність, акуратність і людяність.

У листопаді 2016 року розпочав службу в Державній кримінально-виконавчій службі України, у Львівській виправній колонії №48, де займав посаду молодшого інспектора відділу нагляду і безпеки. Там загартував характер, навчався відповідальності, дисципліни, вірності присязі.

У червні 2017 року закінчив Національний університет «Львівська політехніка» й отримав кваліфікацію магістра за спеціальністю «Телекомунікації та радіомеханіка». Але життя його покликало не до кабінетів — до служби, до захисту людей.

У липні 2019 року Віталій розпочав службу в Національній поліції України. Спочатку працював у батальйоні конвойної служби, а потім — у карному розшуку ГУНП у Львівській області. Там він проявив себе як відповідальний, спокійний і рішучий поліцейський, якому довіряли колеги.

8 липня 2024 року старший сержант поліції Віталій Словік, позивний «ДВІЖ», був призначений на посаду поліцейського взводу №2 роти №1 батальйону поліції особливого призначення «Корпус оперативно-раптової дії» (КОРД).
Усі, хто служив поруч, кажуть: він був справжнім професіоналом — дисциплінованим, ініціативним, чесним. Виконував накази з холодною головою, але з гарячим серцем. Завжди стояв на захисті справедливості, ніколи не залишав побратимів у біді.

Наказом ГУНП у Львівській області від 11 грудня 2024 року №173 о/с дск «Про відрядження» старший сержант поліції Словік Віталій Ярославович був направлений у склад зведеного підрозділу для виконання бойових завдань у зоні бойових дій.

Віталій служив у складі Корпусу оперативно-раптової дії (КОРД), підпорядкованого Оперативно-тактичному угрупованню «Луганськ» та Оперативно-стратегічному угрупованню військ «Хортиця».
У період із 13 грудня 2024 по 4 січня 2025 року він щоденно виконував бойові (спеціальні) завдання у складі зведеного підрозділу ДПОП «ОШБ «Лють», взаємодіючи з підрозділами поліції та Збройних Сил України. Його завдання — реагування на зміни в обстановці, ведення та посилення стійкості оборони міста Торецьк у Донецькій області.

Саме там, у важких умовах війни, Віталій залишався собою — мужнім, уважним, вірним. Він не шукав слави, лише хотів, щоб Україна вистояла.

4 січня 2025 року о 16:04, під час виконання бойового завдання із забезпечення національної безпеки й оборони України, під час перебування на визначеній позиції у місті Торецьк Бахмутського району Донецької області, Віталій загинув внаслідок артилерійського обстрілу ворога.
Поранення були несумісні з життям.

За мужність, вірність присязі та самовіддану службу Україні Віталій Словік був відзначений найвищими державними нагородами. Йому було вручено медаль «За оборону України», Камбатанський хрест від Головнокомандувача Збройних Сил України генерала Олександра Сирського, а також — медаль «За мужність» III ступеня Указом Президента України.
Ці відзнаки — символ непохитності його духу, безстрашності у бою та любові до рідної землі, яку він боронив до останнього подиху.

Віталій Словік віддав життя, залишаючись вірним присязі й своїм побратимам.
Він не боявся ризикувати собою заради інших. Його називали «ДВІЖ» — бо він завжди був у русі, завжди діяв, завжди ішов уперед.

Його шлях — це шлях честі, відданості та любові до Батьківщини.
Він жив гідно, служив віддано і загинув як Герой.

Вічна пам’ять і шана Віталію Словіку.
Його ім’я назавжди залишиться серед тих, хто боронив Україну, не вагаючись віддати найцінніше — своє життя.